Психологічна підтримка
Готовність до садка — поняття багатопланове, а не просто набір навичок і умінь. Для успішної адаптації дитина повинна досягти певної стадії розвитку: фізичного, розумового і соціального. Більшість дітей вступають до дитячого садка чи ясел у віці від 1,5 до З років. Однак, з деяких причин буває, що дитина починає відвідувати садок у віці 5—5,5 років. У будь-якому віці — це різка зміна звичного способу життя, початок нового періоду. Далеко не всі діти легко сприймають цю зміну. Навіть для найспокійніших, урівноважених, здорових дітей період адаптації до нових умов викликає значні труднощі, не кажучи вже про більш слабких та непристосованих дітей.
Адаптація - це пристосування організму до нової обстановки (а для дитини дитячий садочок, безсумнівно, є новим, ще невідомим простором, з новим оточенням і новими стосунками). Початок відвідування дошкільного закладу – це не тільки нові умови життя і діяльності, режиму і харчування, - а й нові контакти, оточення, нові взаємини, вимоги і обов'язки. Всі ці зміни відбуваються для дитини одночасно, створюючи там самим стресову ситуацію, яка без спеціальної організації може призвести до невротичних реакцій: порушення емоційного стану, погіршення сну, апетиту, частих захворювань, страхів тощо. Проте соціально-психологічна адаптація у різних дітей відбувається по-різному – в залежності від віку, типу вищої нервової діяльності, стану здоров'я, стилю виховання в сім'ї, родинних взаємин, рівня розвитку у дитини ігрових навичок, її контактності, доброзичливості, емоційної залежності від матері тощо. А ще багато в чому процес адаптації дитини до дитячого садочка залежить від того, наскільки батьки підготували її – як морально, так і фізично.
Прихід до дитячого садка — перший серйозний етап соціального життя дитини. До цього вона спілкувалася тільки з членами родини, сусідами або з тими, кого дорослі запрошували додому. Практика свідчить, що цілеспрямована підготовка дітей до дошкільного закладу допомаг ає попередити виникнення труднощів адаптації.
В чому є складні моменти адаптації до умов дитячого садка?
Основних декілька:
1) Відсутність в сім’ї, співпадаючого з режимом дитячого садка;
2) Наявністьу дитини особливих звичок;
3) Відсутність вміння зайняти себе іграшками;
4) Не сформованість елементарних культурно-гігієнічних навичок;
5) Відсутність досвіду спілкування з незнайомими дітьми і дорослими.
Щоб полегшити адаптацію дитини в закладі, батькам необхідно звернути увагу на такі аспекти:
1. Режим дня
Передусім, слід організувати життя дитини в сім'ї відповідно до режиму дня, якого дотримуються в дошкільному закладі. Цим ви значно полегшите маляті процес звикання до ясел.
2. Зацікавленість
Добре, коли зацікавите сина або доньку дитячим садком, викличете бажання йти туди. Для цього, під час прогулянок з дитиною покажіть їй будівлю дошкільного закладу, разом поспостерігайте за грою дітей; розкажіть про їхнє життя у яслах. Намагайтеся, щоб дитина зрозуміла, що необхідно відвідувати дитячий садок. Висловлювання типу «Ну якщо не сподобається, — не будеш ходити у дитячий садок» дають дитині шанс маніпулювати батьками. Найголовніше в цьому випадку витримати характер та не піддатися на провокацію. Щоб полегшити звикання, познайомте малюка з майбутнім вихователем, поговоріть із ним так, щоб він зрозумів, що вже підріс і ходитиме до ясел, де про дітей піклується добра вихователька, яка гуляє і грається з ними
3. Навички самообслуговування
Дитина значно легше пристосується до умов суспільного вихован ня, якщо в сім'ї вона оволодіє елементарними навичками самостійності (одягатися та роздягатися, охайно складати свій одяг, самообслуговування їсти, тримаючи ложку). Майте терпіння під час оволодіння дітьми навичками одягання та роздягання, перетворюючи цю «процедуру» на цікаву гру — це шлях до самостійності дитини, розвиток мілкої моторики та мозгу дитини.
4. Навички спілкування
Дуже важливо навчити маля гратися, адже такий природний для дитини тип діяльності дає можливість відволіктись від думки про батьків та формує в неї« ділову форму спілкування» з дорослими. Привчайте дитину до спілкування з однолітками заздалегідь, виховуйте доброзичливе ставлення до них.
5. Поступовість
Спочатку, перші 2 тижня не залишайте малюка в дитсадку на цілий день. У перші дні цілком достатньо однієї-двох годин. Домашній дитині зовсім непросто звикнути до суспільних вимог та суворих правил. Допоможіть їй. Покладіть у кишеню малюку щось із звичного йому середовища (наприклад, іграшку, з якою добре буде засинати і якій можна поскаржитися на кривдника). Не можна залякувати дитину садком — це викличе страх перед дошкільним закладом і, безумовно, погіршить стан дитини в період звикання до незнайомого оточення. Цікавтесь, як пройшов день у дитячому садочку, що нового та цікавого було.
Яке головне завдання батьків в період адаптації дитини до школи?
Основа батьківської позиції взагалі полягає в тому, що вдома у жодному випадку не можна дублювати школу. Батько ніколи не повинен ставати другим вчителем. Основне завдання батьків в допомозі першокласникові - емоційна підтримка, надання максимально можливої самостійності в організації його власних дій по виконанню шкільних правил.
Як підготуватися до першого вересня?
Розповісти про те, що чекає дитину цього дня. За декілька днів почати вводити його в ритм "підйому і відбою". Основний одяг повинен бути новим і особливим (шкільна форма), але певна деталь одягу повинна бути знайомою і улюбленою (шкарпетки, майка, значок на сорочці і ін.)
Квіти вчителеві повинні бути такими, щоб дитина відчувала їх особливу красу (хай їх буде небагато). Краще, якщо дитина вибиратиме квіти разом з Вами. Це важливо, щоб у нього не виникало відчуття, що інші діти принесли красиві квіти, а він – погані.
Приготувати все з вечора, щоб вранці не виникло суєти або паніки. Розрахувати час, щоб дитина з ранку могла не поспішаючи поїсти, сходити в туалет.
Як реагувати, якщо дитина злиться на вчителя (дітей) в школі або відчуває страх перед школою?
Перш за все: не забороняти переживання. Не потрібно твердити дитині: «Не можна злитися! Не можна боятися!» Переживання – цілком природна річ, і вони повинні мати право на існування. Проте необхідно обговорити з дитиною, що викликає страх або злість, разом з нею зрозуміти, чому інші люди здійснюють дії, що викликають у неї ті або інші емоційні реакції. Розуміння дій інших часто саме по собі знімає переживання.Є і інші культурні форми, що допомагають людині справлятися із страхом. Для дітей це, перш за все, читання страшних казок в ситуації повної захищеності (на маминих колінах). Казки дають людині пережити відчуття неминучості торжества добра над злом, співпереживання радості і співчуттю, що забезпечують перемогу маленького, слабкого, але доброго, над великим злом. Інша корисна для дітей форма культурного подолання страху - спортивні ігри, що викликають переживання азарту, упевненості в перемозі.
В процесі дорослішання дитина повинна отримати досвід подолання труднощів і конфліктів. Завдання дорослих полягає в тому, щоб, знаходячись поряд, допомагати дитині визначати конструктивні способи своєї поведінки в таких ситуаціях.
Як відноситися до невдач дитини, майже неминучих на початку шкільного життя?
Батьки часто відносяться різко негативно до перших невдач дитини. Негативні оцінки дорослих підвищують тривожність дитини, його невпевненість в собі і своїх діях. Це, у свою чергу, веде не до поліпшення, а до погіршення результатів. Так складається порочний круг. Постійні побоювання дитини почути негативні оцінки з боку домашніх приводять до страху зробити помилку. Це відволікає дитину від сенсу виконуваних ним завдань і фіксує його увагу на дрібницях, примушує переробляти, виправляти, нескінченно переперевіряти. Прагнення зробити роботу якнайкраще на цьому етапі тільки погіршує справу. Особливо сильно це виявляється у тривожних, здібних, старанних дітей.
Тому найправильніше відношення до перших поразок дитини – відношення з розумінням, підтримка, допомога: «У тебе все вийде. Я тобі допоможу». Важливо створити умови для переживання дитиною (хоч би іноді) власної перемоги.
Про що краще запитати дитину, коли вона повертається з школи?
Психологи встановили, що батьки своїми питаннями про школу показують дитині свої пріоритети і цінності. Марійку мама завжди питає дорогою додому: «Що ти сьогодні отримала? Тебе хвалили або лаяли?». Ваню питають про те, з ким він подружився, чи було йому цікаво. Петю про те, що він нового сьогодні дізнався. Сашу – що було в школі на сніданок, чи не зголоднів він.
Саме те, про що Ви весь час питаєте, і покаже дитині, що для Вас в житті головне, а що другорядне. Він інтуїтивно орієнтуватиметься, швидше за все, на Ваші цінності. Це не означає, що він і розвиватиметься саме відповідно до ваших бажань. Часто буває так, що дуже різко заявлені батьками пріоритети викликають важкі кризи у дитини, що відчуває, що він не в змозі відповідати цим батьківським запитам. Іноді, навпаки, орієнтуючись на інтереси батьків, дитина починає ігнорувати освітні цінності школи.
З Ваших питань про школу дитина повинна зрозуміти
що Вам цікаво все, що з ним відбувається
що Вам важливі його успіхи, але Ви любите і приймаєте його таким, який він є.
За чим повинен простежити батько, якщо він хоче допомогти дитині вчитися?
Найголовніше завдання батьків під час шкільного навчання дитини – не стати вчителями-дублерами, а залишитися батьками, що приймають, розуміють і люблять свою дитину, незважаючи на його шкільні успіхи або невдачі. Тому і стежити батько винен, в першу чергу, за рівнем самостійності дитини в домашніх справах (у тому числі і у виконанні шкільного домашнього завдання).
Якщо до початку навчання в школі дитина не опанувала прийомами самостійного одягання (наприклад, зав'язуванням шнурків), укладання спати, прибирання «своєї території», чищення зубів перед сном і ін., то це – найперша турбота батька. Причому окремі справи або дії дитина до цього часу вже може виконувати самостійно, без нагляду дорослого і за власною ініціативою.
З першого вересня до цього додаються:
підготовка столу до виконання домашньої роботи;
збір портфеля;
підготовка за допомогою батьків шкільної форми (або одягу і взуття, в якому завтра дитина піде в школу).
Як часто потрібно взаємодіяти з вчителем в період адаптації?
У адаптаційний період повинен бути налагоджений постійний зв'язок між школою і батьками. На жаль, вчителі рідко знають про те, що відбувається з дитиною будинку після занять, а батьки мають слабке уявлення про те, що відбувалося з дитиною в школі. Потрібно домовитися про місце і час зустрічей вчителя і батьків, на яких вони могли б обмінятися своїми спостереженнями, враженнями з приводу дій дітей. Протягом першого року навчання дітей батьки і вчителі повинні стати однодумцями.
1. Будь ласка, запам'ятайте, що основними психологічними причинами виникнення труднощів адаптаційного періоду є такі: - недостатній досвід спілкування з дорослими і однолітками; - недорозвиненість мовлення; - "неділовий" ( надмірно емоційний) характер спілкування з дитиною у сім'ї; - не сформованість звички виконувати вимоги дорослих та дотримуватися певних правил поведінки; - побоювання. недовіра до школи внаслідок неправильної орієнтації з боку батьків.
2. Добре, якщо Ви зацікавите доньку чи сина школою, викличете бажання навчатися там. Для цього намагайтеся заздалегідь визначитися, яку саме школу відвідуватиме Ваша дитина. Під час прогулянок покажіть їй споруду школи. Розкажіть про життя учнів.
3. Дитині значно легше буде пристосуватися до умов школи, якщо в сім'ї вона оволодіє певними необхідними навичками самостійності: - складати підручники, зошити та шкільне приладдя в портфель ( бажано привчити дитину робити це заздалегідь, звечора); - самостійно та охайно складати одяг для уроків фізичної культури; - впорядковувати свій письмовий стіл та ігровий куточок; - самостійно вести шкільний щоденник.
4. Важливо навчити дитину ввічливого спілкування з незнайомими людьми. Знаходячись поза домівкою, можна знайти безліч ситуацій для "вправлення" у спілкуванні.
5. Значну увагу приділяйте розвитку мовлення дитини, зокрема діалогічного. Частіше розмовляйте з дітьми, обговорюйте побутові "проблеми", привчайте висловлювати власну думку, міркування. Учіть правильно розгорнуто відповідати на поставлені запитання, а також правильно формулювати запитання до інших людей. Ширше використовуйте мовні ігри - їх Вас навчать самі діти, лише покажіть, що Ви хочете пограти з ними.
6. Будьте вимогливими до дитини.
7. У жодному разі не виявляйте у присутності дитини своїх переживань щодо того, як їй буде у школі, сумнівів, чи доброю до неї буде перша вчителька, побоювань з приводу того, чи буде дитина успішною у навчанні. Навпаки, демонструйте радість з приводу майбутнього вступу дитини до школи, впевненість у тому. що на неї чекають доброзичливі вчителі, цікаві знання, приємні товариші.
Завжди пам'ятайте: самопочуття дитини та успішність її адаптації до школи значною мірою залежить від Вас, шановні батьки!
На становлення агресивної поведінки значний вплив має характер покарань, які зазвичай застосовують батьки у відповідь на прояви гніву своєї дитини. У таких ситуаціях можна використовувати два полярних методи впливу: або поблажливість, або суворість. Як це не парадоксально, агресивні діти однаково часто зростають як у занадто м'яких батьків, так і в надмірно суворих.
Дослідження підтвердили, що батьки, які різко придушують агресивність у своїх дітей, всупереч своїм очікуванням, не усувають цієї якості, а навпаки, прищеплюють її, розвиваючи у своєму сині або дочці надмірнуагресивність, яка виявлятиметься навіть у зрілі роки.
Якщо ж батьки не звертають жодної уваги на агресивні реакції своєї дитини, то вона вже незабаром починає вважати, що така поведінка є дозволеною і прийнятною, і поодинокі вибухи гніву непомітно переростають в звичку діяти агресивно.
Тільки батьки, які вміють знаходити розумний компроміс, золоту середину, можуть навчити своїх дітей упоратися з агресією.
Здорові діти молодшого дошкільного віку, які займають активну позицію, поводяться агресивно щодо реалізації бажань, які виникають, коли вони ще не освоїли конструктивні способи взаємодії та не навчилися стримувати власні імпульси. Це легко можна спостерігати на дитячих майданчиках, де матусям доводиться вчити дітей ділитися іграшками, не забирати в інших дітей те, що сподобалось, не кривдити інших дітей, уміти просити тощо.
Для дитини, яка готується вступити до школи, агресивна поведінка загрожує значними неприємностями, які не дозволять організуватися та налаштуватися на навчання, тому що така дитина поглиблена в емоційні переживання підозр, образи та страху.
У більшості випадків у агресивних дітей спостерігаються підозрілість і настороженість, вони першими розпочинають сварки та бійки, а провину за це перекладають на інших. Такі діти іноді не можуть самотужки оцінити власну агресивність: вони не помічають, що викликають в оточуючих страх і занепокоєння. Навпаки: їм здається, що увесь світ прагне скривдити саме їх. Отже, виходить зачароване коло: агресивні діти бояться та ненавидять оточуючих, а ті, у свою чергу, бояться їх. У палітрі почуттів агресивних дітей переважають похмурі тони, кількість реакцій навіть на стандартні ситуації є дуже обмеженою, найчастіше — це захисні реакції. Крім цього, діти такого віку не можуть подивитися на себе збоку й адекватно оцінити свою поведінку.
Агресивні діти потребують розуміння та підтримки дорослих, тому головне завдання педагогів і батьків полягає в наданні їм посильної та своєчасної допомоги. Припустити, що дитині властива агресивність, можна лише тоді, коли впродовж не менш ніж шести місяців у її поведінці часто домінують (переважають) такі ознаки:
• втрачає контроль над собою;
• сперечається та свариться з дорослими;
• відмовляється дотримуватися правил;
• навмисно дратує людей;
• звинувачує інших у своїх помилках;
• гнівається та відмовляється зробити що-небудь на прохання дорослих або однолітків;
• заздрісна, мстива і чутлива;
• швидко реагує на різні дії оточуючих, які нерідко дратують її.
Дитині, у поведінці якої переважає більшість із названих ознак агресивності, необхідна допомога фахівця — психолога або лікаря.
Як зазначалося вище, агресивні діти б'ються, кусаються та штовхаються, а іноді у відповідь на яке-небудь (навіть доброзичливе) звертання до них «вибухають» і гніваються через безліч неістотних причин. Слід зазначити, що агресивні діти поводяться так саме тому, що не знають, що можна поводитися інакше,— на жаль, їхній поведінковий репертуар досить убогий. Якщо ж педагоги та батьки пояснять (або продемонструють)агресивним дітям можливі способи реагування в тій чи іншій ситуації, нададуть їм можливість обирати якийсь із запропонованих способів поведінки,діти відгукнуться на пропозицію, і спілкування з ними стане ефективнішим і приємнішим для всіх. Отже, дорослим необхідно навчити агресивних дітей прийнятних способів виявлення гніву.
Щоправда, психологи не рекомендують щоразу стримувати емоцію гніву, оскільки через це ми можемо стати своєрідною «скарбничкою гніву». Крім цього, якщо людина повсякчас стримуватиме свій гнів, рано чи пізно вона все-таки відчує необхідність вилити його, але вже не на того, хто викликав це почуття, а на того, хто потрапив під руку, або на того, хто слабкіший і не зможе дати відсіч.
Попереджаємо: невиражений, прихований гнів може стати однією із причин психосоматичних розладів, саме тому від гніву необхідно звільнятися, але у прийнятний спосіб.
Після того як агресивна дитина опанує прийнятні способи виявлення гніву, потрібно навчити її навичок розпізнавання власного емоційного стану та контролю над ним, уміння тримати себе в руках у ситуаціях, які провокують вибухи гніву; формувати в дитини здатність співчувати, співпереживати. Дорослим необхідно бути уважними до потреб дитини, повсякчас демонструвати модель неагресивної поведінки, бути послідовними, караючи дитину, і карати тільки за конкретні неприйнятні вчинки.
*Чутливість до проблем, готовність їх розв` язувати власними силами; відкритість новим ідеям, інтерес до невідомого
*Схильність руйнувати стереотипи, відмовлятися від шаблонів, відходити від зразків, спроможність виходити за рамки ситуації
*Загострене відчуття неточностей, недоліків, відхилень, незвичності, складності
*Уміння підійти до проблеми з різних точок зору
*Уміння вносити щось нове, висувати оригінальні ідеї, розв`язувати нові завдання, досягати незвичних результатів
*Пошуково-перетворювальне ставлення до дійсності; висока пізнавальна активність, допитливість
*Уміння швидко переходити від одного способу розв` язання до іншого; переключатися; переконструйовувати елементи в нових комбінаціях (комбінаторні властивості)
*Дотепність, почуття гумору, інтерес до парадоксів
*Сміливість і незалежність суджень, здатність до постановки власної мети
*Об` єктивність суджень, неупередженість оцінок
*Самокритичність, здатність посміятися над собою
*Використання різних форм доказів
*Уміння помічати зв` язки між ознаками, формально між собою не пов язаними
*Здатність сприймати об `єкти комплексно, цілісно, виділяти в них головне та істотне
*Розвинена уява, створення фантастичних ідей
*Здатність прогнозувати, передбачати, формулювати гіпотези
*Орієнтація на високі стандарти, ідеальні еталони
Творчий процес, як всякий процес, має свої етапи.
На першому етапі у дитини з `являється відчуття неясності чогось, вона відчуває проблему. На другому етапі у дитини виникають питання-до себе, до дорослого, до однолітків. На третьому етапі іде виділення значущих для успішного розв `язання проблеми елементів,диференціація головного та другорядного. На четвертому-усвідомлення проблеми,на п `ятому-формулювання гіпотези, і наостанок-пошук і знаходження рішення.
В реальному житті дошкільникові доводиться виконувати як творчі (цілком нові, незнайомі або з елементами новизни), так і нетворчі (що містять готову логічну програму, передбачають шаблонне рішення) завдання.
Надаючи завданням творчого характеру перевагу, ми тим самим виховуємо в дітей інтерес до складних завдань, бажання виконувати їх самостійно, вміння не боятися помилок.
КРИТЕРІЇ ПРАВИЛЬНОЇ ОЦІНКИ ТВОРЧОЇ АКТИВНОСТІ ДИТИНИ- ДОШКІЛЬНИКА
- Наскільки часто і вдало дитина продукує нові ідеї?
- Чи здатна вона самостійно їх використати?
- Чи завжди аналізує мету, засоби і способи їх досягнення, чи частіше діє навпомацки, шляхом проб і помилок?
- Як дитина реагує на труднощі? (Мобілізується на їх подолання, дратується, звертається до інших на допомогу, кидає завдання незакінченим)
- Чи здатний дошкільник на здорову міру ризику?
- Як саме в процесі виконання творчого завдання використовує відому та нову інформацію, чи перевіряє її надійність?
- Наскільки виважено приймає самостійні рішення?
- Використовує різні підходи в ході пошуку чи дії одноманітно?
- Чи здатна дитина більш-менш об’єктивно оцінити процес і результат розв `язання творчого завдання?
- Наскільки оригінальним є продукт її діяльності, чим відрізняється від запропонованого зразка?
- уникати чіткого формулювання проблеми, творчого завдання
- обговорювати з дітьми не саме творче завдання, а аналізувати деякі загальні моменти, які вводять у проблему
- пропонувати дітям не зупинятися на досягнутому, висувати нові ідеї, навіть якщо здається, що завдання вже вирішене
- якщо дитині не вдається розв `язати т ворче завдання, розбити його на підпроблеми
- спонукати дітей частіше вдаватися до аналогій
- бути тактовними, винахідливими
- стимулювати творчу уяву, прояви дотепності, фантазії
- вдосконалювати своє вміння ставити запитання, робити часткові підказки, вносити уточнення, роз` яснення, вставляти репліки, які спонукають до пошуку
- то звужувати, то розширювати поле пошуку дитиною розв` язання творчого завдання
- зважено аналізувати й відбирати найбільш оригінальні дитячі ідеї
- учити дітей не обмежуватися найбільш очевидним способом
розв `язання завдання
- пропонувати дитині нові напрямки в пошуку рішення
- пропонувати вихованцям аналізувати предмет уваги щоразу з несподіваної точки зору
- навчати проговорювати в процесі розв` язання творчого завдання ідеї, які виникли спонтанно
- використовувати запитання, що сприяють концентрації уваги дітей (Для чого ти це робиш? Що ти хочеш зробити зараз? Як ти збираєшся діяти?)- комбінування запитань дає велику кількість інформації
- спонукати вихованців знаходити у творчому завданні суперечності, обходити перешкоди, діяти у незвичній манері, використовувати знайоме по-новому
- заохочувати дитину висловлювати якомога більше думок з приводу однієї ситуації, виділяти в них типове й особливе, переваги чи недоліки, позитивне чи негативне
- час від часу пропонувати дітям уявити чи зобразити щось у вигляді елементарної схеми
Наукою доведено: саме дошкільний вік є найбільш сензитивним періодом розвитку творчості. Період з 3 до 5 років сприятливий для формування практично всіх різновидів творчості, і дуже важливо цей період не випустити з поля зору.
В дошкільному віці весь світ сприймається як загадковий, проблемний і надзвичайно цікавий. Дитині дуже хочеться цей світ пізнати, а ще дуже хочеться діяти, як дорослий, «зрівнятися» з дорослим. І в творчій діяльності дитина реалізує свої бажання та потреби.
Що таке дитяча творчість? Дитячу творчість слід розуміти як створення дитиною суб`єктивно значущого для неї продукту-малюнку, конструкції, гри, оповідання, створення деталей образу (зображень, ситуацій, рухів,дій), прояв ініціативи у всьому.
Дитяча творчість-це також процес створення образів з казки, оповідання, гри-драматизації у малюванні, конструюванні, пошук у ході діяльності способів, шляхів розв `язання проблеми.
Передумовою творчості, прояву творчих здатностей дітей є креативність, отже креативність-це здатність до творчості.
Творча діяльність має певні етапи розвитку:
- перший етап: становлення первинної креативності, етап прямого наслідування дорослого
- другий етап: творче наслідування, внесення певних елементів новизни
- третій етап: репродуктивна творчість, тобто істотне «перероблювання», внесення своїх змін
- четвертий етап: справжня творчість, створення справді нового.
Творчість дитини як її індивідуальна властивість проявляється у здатності відмовлятися від стереотипних способів мислення у ході реалізації будь-яких завдань.
Характерні особливості розвитку творчості такі: допитливість, чутливість до проблем, активність, високий рівень логічного мислення, підвищений інтерес до проблемних завдань, оригінальність та гнучкість мислення, легкість у генеруванні ідей, висока концентрація уваги, гарна пам` ять, самостійність.
Підготовка до школи – процес і урочистий, і хвилюючий одночасно. І не тільки для малюка, який вже через місяць стане “дорослим” школярем, але і для його мами і тата. Часом більше самих першокласників хвилюються їхні батьки, які мучаться думкою, чи готовий їх синок чи донька до першого класу. До того ж напередодні школи майбутні першокласники нерідко задають їм питання, на які складно відповісти навіть дорослому.
Влаштуйте прогулянку до школи. Обов’язково проведіть дитині невелику екскурсію до школи: походіть по двору і навколо неї, а потім увійдіть всередину. Бажано показати дитині, в якому класі вона буде вчитися, де знаходиться туалет (до речі, якщо дитина привчена ходити в туалет тільки вдома, то не буде зайвим під час прогулянок по місту поводити її в громадські туалети) та їдальня. Періодично можна ходити гуляти до школи, граючи по дорозі у щось. Так дорога до школи буде завжди викликати хороші асоціації у малюка.
Збирайте портфель та одягайте форму. Непогано кілька разів за місяць потренувати збори до школи: нехай першокласник самостійно надіне шкільну форму. Потім мама або тато, розкидавши його шкільне приладдя по підлозі, покаже, як збирати портфель і що куди класти.
Грайте в школу. Батьки можуть посадити дитину серед іграшок і провести “урок”, при цьому попросити малюка встати, коли мама- “вчителька” входить в “клас”, потім сісти за парту, взяти в руку ручку, відкрити зошит. Так для дитини не будуть незвичними ці “команди”, коли вона почує їх у школі, і вона легко їх виконає. Також доведеться пояснити першокласникові, що в школі його будуть називати за прізвищем. Тому необхідно навчити його реагувати і відгукуватися на прізвище, наприклад, у грі в школу звертатися не інакше як “Петров”, “Сидоров” і т. д.
До того ж безліч дитячих письменників описують у своїх розповідях маленьких дітей, які збираються піти до школи. Нехай головний герой якоїсь книжки супроводжує малюка на всіх етапах підготовки до школи. Тоді він стане впевненіше, знаючи, що безліч дітей навколо теж йдуть до школи, як і він.
Встаємо раніше. Місяця, щоб привчити дитину вставати раніше, вистачить. Досить щодня віднімати від її сну по 5-10 хвилин. Тоді першого вересня малюк не буде сонно позіхати на лінійці. Але пробудження дитини має супроводжуватися приємними для неї діями, наприклад, усмішкою або обіймами мами.
Дружимо з годинником. Необхідно поставити в кімнаті малюка годинник, навчивши його по ньому розбиратися в часі. Це стане в нагоді в школі, наприклад, щоб знати, скільки хвилин є на виконання завдання. Також важливо, щоб малюк вмів укладатися в терміни. Для цього слід скласти графік його звичайного дня і повісити на видному місці. А коли малюк буде, наприклад, малювати, грати або їсти, можна звернути його увагу на те, скільки йому ще залишилося часу на цю дію за розкладом.
Вчимося порядку. Нехай у малюка з’являться всілякі папки, коробочки, файлики, і він навчиться складати туди свої малюнки, фломастери та інші дрібниці. Розвивати цю навичку потрібно заздалегідь, щоб школяр не був Машею-растеряшею. До речі, можна розвісити по кімнаті невеликі записочки, наприклад, “акуратно повісь речі на стілець” - це буде сигналом до дії.
“Доросла” кімната. У кімнаті обов’язково повинно з’явитися щось, що говорило б йому про “доросле” шкільне життя, про зміну його статусу, щоб школяр швидше звикав. Приміром, той же письмовий стіл або можна вже зараз купити малюкові невелику шкільну дошку з крейдою.
Більше зеленого. Цей колір і стимулює увагу, і розслабляє. Бажано, щоб в кімнаті малюка з’явилося щось зелене. Психологи кажуть, що тільки після 7 років у дитини починають працювати частини мозку, які відповідають за утримання тіла в одній позі. До 7 років приборкати маленького “зірвиголову” дійсно складно. Але тим не менш протягом останнього місяця до школи батьки можуть по трохи розвивати навички посидючості в дитини. Адже в школі без них доведеться непросто.
Шийте чи грайте в шахи. Активних дівчаток можна навчити шити або плести з бісеру, а хлопчиків - грати в шахи, шашки. Бажання виграти у мами чи тата або зшити красиву іграшку “переважать” бажання дитини постійно відволікатися на все підряд і не сидіти на місці (це спрацює, тільки якщо малюка вдасться зацікавити).
Є ще один спосіб: щодня протягом місяця пропонувати дитині посидіти хоча б три хвилини, уважно розглядаючи якусь картинку. При цьому давати їй якесь завдання, наприклад, розповісти потім про свої враження чи скласти якусь історію по цьому малюнку.
Формуйте позитивний образ школи. Ні в якому разі не потрібно говорити першокласникові фрази типу “закінчилося дитинство, почалося доросле життя” або “не будеш слухати вчительку, вона тебе покарає”. Так любов до школи в нього точно не виховати. Добре, якщо б перша вчителька написала листа майбутньому учневі, розповівши про те, як вони цікаво будуть проводити час у школі, скільки всього нового він дізнається, як багато друзів з’явиться. Якщо домогтися творчого підходу від учителя не вдалося, розповісти про все це повинні батьки. Ще від них вимагається більше хороших забавних історій з їх шкільного життя, наприклад, про те, як вони знайшли свого першого шкільного друга. Також можна показати першокласникові батьківські шкільні фотографії.
Не залякуйте оцінками. Казати дитині про те, що вона повинна приносити тільки хороші оцінки заборонено. Тим більше що в 1-му класі їх не ставлять. Краще вже зараз завести журнал досягнень малюка, щодня записуючи туди кожен його успіх, наприклад, “сьогодні малюк сам почистив зуби”. Тоді він буде знати, що хороші оцінки - це не єдині його заслуги перед батьками і перестане боятися принести “двійку”, коли буде ходити до школи.
Не “ліпіть” вундеркінда. За місяць до школи не потрібно намагатися підтягти всі “хвости”, годуючи дитину новою інформацією. Педагоги та психологи не радять відточувати уміння дитини до досконалості, наприклад, вчити його читати не 30 слів за хвилину, як годиться першокласникові, а 60. Так, з одного боку, бути лідером серед своїх однолітків приємно будь-якій дитині, але з іншого - відсутність “конкуренції” вбиває прагнення поліпшувати свої навики. У той час як успіх того ж сусіда по парті - хороший стимул для “відсталого” першокласника навчитися читати трохи швидше.
Тренуйте увагу і не тільки. Наприклад, хороша гра для тренування пам’яті і уважності: розкласти на столі десять будь-яких предметів. Нехай малюк уважно подивиться на них протягом 1 хвилини, намагаючись запам’ятати якомога більше, а потім, не дивлячись на стіл, розповість, що там лежить. Ще можна забрати один предмет і замість нього покласти другий - нехай скаже, яку річ замінили.
Дуже добре тренувати мислення прямо під час чергової прогулянки. Наприклад, дати дитині таке завдання: розкласти поняття на складові (варіант: що входить в поняття взуття?), А потім, навпаки, “зібрати” в одне ціле, назвавши поняття (варіант: кіт, собака, жираф, ведмідь - хто це?).
Нарешті, мова. Прочитавши казку на ніч, мама або тато можуть попросити малюка переказати почуту історію і відповісти на декілька нескладних питань по ній. Так першокласник навчиться висловлювати свою думку, розмірковувати на задану тему і чітко відповідати на запитання. Бажаємо успіхів!
https://mon.gov.ua/ua/osvita/pozashkilna-osvita/psihologichna-sluzhba
https://www.facebook.com/MH4Ukraine/
https://www.youtube.com/watch?v=gCH_qlPvXdA&feature=youtu.be
https://coma.in.ua/36360?fbclid=IwAR07TZbA8H5isRDJ1ZDvW-%20gVdH3T200Gn10Og0si_A_pg9CqrDdN2qzCTNM
(Для підтримки дітей із родин учасників ООС/АТО та внутрішньо переміщених осіб)
