Криворізький ЗДО №15

 



Науково-методична робота

    
«Формування у дошкільників ціннісного ставлення до світу мистецтва» міський  педагогічний практикум

 

05.11.2020   в закладі дошкільної освіти у форматі online   відбувся   міський  педагогічний практикум «Формування у дошкільників ціннісного ставлення до світу мистецтва» для вихователів-методистів та вихователів закладів дошкільної освіти . У заході  взяли   участь  понад 154  педагоги  закладів дошкільної освіти  міста.

         З досвідом роботи «Культурно-мистецької  резиденції»  дошкільного закладу, учасників практикуму ознайомили  Романщак В. В., директор КЗ «ДНЗ (ясла-садок) №15» КМР та Залюбовська Н.В., вихователь - методист  КЗ «ДНЗ (ясла-садок) №15»КМР.

       У своїх  виступах та презентаціях вони поглибили та систематизували знання педагогів щодо змісту БКДО, зокрема, освітньої лінії «Дитина у світі культури»;  розкрили питання  формування ціннісного ставлення дошкільників до світу мистецтва.

      Під час проведення  вернісажу педагогічних ідей  «В ногу з часом: мистецтво як засіб творення особистості»  - збагатили  інформаційно-методичний  простір  педагогів  щодо дистанційного навчання в системі дошкільної освіти.

 

                        https://drive.google.com/file/d/1-hU9cIBlO5KuXhu9DxQmuqcMMGgp4K98/view

 

          

Методична робота в дошкільному навчальному закладі проводиться за двома основними напрямками:

1. Пошук та вивчення нових технологій і методів у методичній і психолого-педагогічній літературі; їх теоретичне осмислення, апробація, аналіз та підсумки (використання в практичній роботі з дітьми).

2. Вивчення досвіду педагогів закладу в різних видах та формах педагогічної діяльності, аналіз та виявлення інноваційних методів і прийомів у роботі, їх вдосконалення; узагальнення досвіду та його розповсюдження. 

 

Основними компонентами змісту методичної роботи є:
  • отримання знань педагогами
  • вміння їх реалізувати на практиці
  • наявність результативності в педагогічній роботі
  • створення   умов   для   безперервного   вдосконалення   фахової майстерності та навчально-виховного процесу з дітьми.
Науково-методичне зростання педагогічної майстерності вихователів забезпечують такі форми методичної роботи:
  • Cистема навчання елементам самоаналізу, самоконтролю, самокорекції;
  • Tворчі групи;
  • Cемінари - практикуми;
  • Колективні перегляди занять;
  • Школа молодого вихователя «Шлях до майстерності»;
  • Консультації.
 Функції методичної служби ДНЗ

Інформаційна: Вивчення та накопичення інформації про стан та результати професійної діяльності педагогів; підвищення кваліфікації педагогічного персоналу; підвищення якості педагогічного процесу; узагальнення позитивного досвіду педагогів; поповнення банку педагогічної інформації про найбільш актуальні проблеми розвитку дошкільної освіти, про новітні досягнення науки та практики; широке впровадження інформаційних технологій; встановлення контактів зі ЗМІ, різноманітними установами та організаціями для розповсюдження інформації про діяльність ДНЗ.

Навчальна: Здійснення ознайомлення педагогічного персоналу з новими освітніми програмами та технологіями; ознайомлення зі стандартами дошкільної освіти України; здійснення ознайомлення педагогічного персоналу з законодавчими, нормативними документами в галузі освіти; організація та проведення семінарів, практичних занять, консультацій, відкритих заходів з використанням активних методів.

Контрольно-діагностична: Моніторинг якості педагогічного процесу; застосування методів психолого-педагогічної діагностики в процесі вивчення стану освітньо-виховного процесу; аналіз інноваційного досвіду педагогічного персоналу; узагальнення отриманих результатів.

Корекційно-прогностична (плануюча): Здійснення планування перспективних та поточних заходів ( річний, місячний, календарний плани)

Організаційна: Організація та участь в педагогічних радах, педагогічних годинах, батьківських конференціях тощо; організація методичних об’єднань, творчих груп та міні-проектів; організація самостійної роботи педагогів з підвищення професійного рівня; організація роботи з батьками дітей та соціальними партнерами; направлення педагогів на курси підвищення кваліфікації.

Дослідницька: Планування заходів на основі аналізу стану освітнього процесу та запитів педагогів з урахуванням нових тенденцій в розвитку освітніх технологій; вивчення та розповсюдження інноваційного досвіду та авторських технологій; участь в проекті «Авторська модель розвитку ДНЗ№ 6 «Крунк» комбінованого типу».

Комунікативна: Усвідомлення особистої та соціальної значимості діяльності; реалізація гуманістичної парадигми в педагогічній діяльності; встановлення ділових контактів з учасниками педагогічного процесу, з соціальними партнерами.

Виховна (мотиваційно-стимулююча): Стимулювання творчої діяльності педагогів; виявлення потенціалу педагогів; стимулювання підвищення професійної кваліфікації; мотивування на використання особистісно-орієнтованої моделі виховання, на емпатію з дітьми, прояв любові та розуміння.

 

Гностична: Оволодіння методами самоаналізу, здійснення самоосвіти.

 

МОВЛЕННЄВИЙ РОЗВИТОК ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ВІДПОВІДНО ДО ЗАВДАНЬ ОНОВЛЕНОГО БАЗОВОГО КОМПОНЕНТУ  ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

/МАТЕРІАЛИ ПРОБЛЕМНОГО МЕТОДОБ’ЄДНАННЯ/

Компетентність — це  комплексна характеристика особистості, яка вбирає в себе результати попереднього психічного розвитку: знання, уміння, навички, креативність (здатність творчо вирішувати завдання: складати творчі розповіді, малюнки і конструкції за задумом), ініціативність, самостійність, самооцінку, самоконтроль. Компетентність має вікові характеристики, які розглядаються як орієнтовні показники розвитку особистості на кожному віковому етапі, базисні характеристики компетенціїпевного виду діяльності (мовленнєвої, художньої, пізнавальної, музичної, конструкторської тощо). У мовленнєвій діяльності слід розрізняти мовну і мовленнєву компетенції, а в мовленнєвій компетенції лексичну, фонетичну, граматичну,діамонологічну та комунікативну.

Мовна компетенція — це засвоєння і усвідомлення мовних норм, що історично склались у фонетиці, лексиці, граматиці, орфоепії, семантиці, стилістиці, та адекватне їхнє застосування в будь-якій людській діяльності у процесі використання певної мови. Мовна компетенція — це інтегративне явище, що охоплює цілу низку спеціальних здібностей, знань, умінь, навичок, стратегій і тактик мовної поведінки, настанов щодоуспішного здійснення мовленнєвої діяльності в конкретних умовах спілкування.

Мовленнєва компетенція — це вміння адекватно й доречно практично користуватися мовою в конкретних ситуаціях висловлювати свої думки, бажання, наміри, прохання тощо), використовувати для цього як мовні, так і позамовні (міміка, жести, рухи) та інтонаційні засоби виразності мовлення.

Лексична компетенція — наявність певного запасу слів у межах вікового періоду, здатність до адекватного використання лексем, доречне вживання образних виразів, приказок, прислів’їв, фразеологічних зворотів.

Фонетична компетенція — правильна вимова всіх звуків рідної мови, звукосполучень відповідно до орфоепічних норм, наголосів, добре розвинений фонематичний слух, що дозволяє диференціювати фонеми; володіння інтонаційними засобами виразності мовлення (темп, тембр, сила голосу, логічні наголоси тощо).

Граматична компетенція — неусвідомлене вживання граматичних форм рідної мови згідно із законами і нормами граматики (рід, число, відмінок, клична форма тощо), чуття граматичної форми, наявність корекційних навичок щодо правильності вживання граматичних форм.

Діамонологічна компетенція — розуміння зв’язного тексту, вміння відповідати на запитання і звертатись із запитаннями, підтримувати та розпочинати розмову, вести діалог, складати різні види розповідей.

Комунікативна компетенція — комплексне застосування мовних і немовних засобів із метою комунікації, спілкування в конкретних соціально-побутових ситуаціях, уміння  орієнтуватися в ситуації спілкування, ініціативність спілкування.

Лексична компетенція ґрунтується на словниковій роботі з дітьми.

Завдання словникової роботи в дошкільному закладі:

а) збагачення словника дітей новою лексикою;

б) активізація словника;

в) уточнення значення окремих слів і словосполучень;

г) заміна діалектизмів, говірок словами літературної мови;

д) розвиток образного мовлення — збагачення активного словника дітей образними виразами (з текстів художніх творів, казок), приказками, прислів’ями, скоромовками, загадками; епітетами; метафорами;

е) ознайомлення дітей зі значенням слова, навчання розуміння багатозначності, синонімічності та переносного значення слів;

є) засвоєння узагальнюючих понять.

Здійснення завдань словникової роботи відбувається за тематичним принципом, який допомагає згрупувати лексику (різні частини мови) в одну тему. Це значно підвищує темпи засвоєння словника. Тому в програмі словникова робота подається за темами. Так, у кожній віковій групі чітко визначені теми словникової роботи. Наприклад, на четвертому році життя пропонуються теми «Сім’я», «Ігри та іграшки», «Професії», «Побутові предмети», «Меблі», «Одяг і взуття», «Тварини», «Пори року», «Свята».  Поступово кількість тем збільшується відповідно до віку дітей.

Провідним методом словникової роботи є використання дидактичних ігор з іграшками, картинками, предметами; словесних дидактичних ігор. Добираючи гру, вихователь має чітко визначити її мету. Відповідно до завдань словникової роботи наводимо перелік дидактичних ігор: активізація і закріплення словника («Чарівна торбинка», «Що це?», «Що змінилося?», «Відгадай, що заховали», «Що потрібно?», «Додай слово», «Що буває широке (довге, вузьке)?», «Що подарувати Наталці?», «Хто назве більше предметів або дій?», «Добери слово», «Нагодуємо ляльку», «Покладемо ляльку спати», «Одягнемо ляльку на прогулянку», «Обладнаємо ляльці кімнату», «Зустріч нової ляльки», «Купання ляльки», «Попрасуємо ляльці одяг», «Лялька обідає» і т. ін.); вживання узагальнюючих слів («Що це?», «Назви одним словом», «Коли це буває?», «Крамниця», «Пори року»); класифікація предметів («Назви три предмети», «Що зайве?», «Четвертий зайвий», «Кожному своє місце», «Наведи порядок», «Що садять на городі?», «Щоросте в саду, в полі, на луках?», «Птахи, звірі, риби»); вживання антонімів, синонімів («Назви який?», «Як інакше?»,

«Навпаки», «Чорне-біле»); співвідношення частин і цілого

(«Склади предмет», «Розрізні картинки», «Плутанина», «Наведи порядок»); закріплення назв кольорів та їхніх відтінків («Веселка», «Знайди такий самий», «У яку коробку?», «Кольорова крамниця»); на уточнення значення слів («У нас в гостинах Незнайко», «Хто з них правий?», «Мальвіна вчитьБуратіно ввічливості», «Хто більше помітив небилиць?»). Для збагачення словника використовують і дидактичні вправи. Серед них вправи на добір епітетів до предмета (дерева які? — високі, стрункі, зелені, голі), впізнавання предмета за епітетами (червоний, гумовий, круглий — що це? — м’яч); добір дій до предмета (кішка що робить? — нявчить, муркоче, лежить, біжить, спить, ловить, хлебче, годує, грається, вмивається, сидить); до дії предмета (світить, гріє, припікає, зігріває — що це? — сонце); називання складових частин цілого (будинок — дах, стіни, вікна, двері, поверхи, під’їзди, ґанок); класифікація предметів («Скажи одним словом», «Склади докупи»); різний ступінь узагальнення (Дай три назви і більше: конвалії — квіти — рослини; борщ — страва — їжа — продуктхарчування); утворення слів за допомогою префіксів, суфіксів (їхати, приїхати, від’їхати, заїхати, з’їхати, виїхати, під’їхати; ліс — лісок — лісочок — лісовичок — лісовик — лісище).

Фонетична компетенція формується у процесі роботи щодо виховання звукової культури мовлення. Основні завдання дошкільного закладу щодо виховання звукової культури мовлення:

а) розвиток артикуляційного апарату (м’язи мовленнєвого апарату);

б) ознайомлення дітей з будовою мовленнєвого апарату;

в) розвиток мовленнєвого дихання;

г) розвиток фонематичного слуху;

д) оволодіння правильною вимовою всіх звуків рідної мови;

е) удосконалення дикції;

є) розвиток інтонаційної виразності мовлення (інтонація, темп, тембр, сила голосу, мелодика, наголоси тощо);

ж) робота над усвідомленням дітьми звукового складу рідної мови.

Усі завдання виховання звукової культури здійснюються в єдності і забезпечують формування у дітей фонетичної компетенції.

 

Провідними методами виховання звукової культури мовлення є дидактичні ігри та вправи, у процесі яких удосконалюються всі компоненти звукової культури мовлення.

Щоб навчити дітей правильно і чітко вимовляти звуки, слід проводити ігри: «Вимовляй так, як я», «Оркестр», «Назви і відгадай», «Крамниця», «Комар», «Покатаємося на коникові», «Жуки», «Літаки», «Що сказав (узяв) Петрушка?», «Виправляй Незнайку», «Допоможемо Буратіно», «Чого невистачає?», «Луна», «Паровоз», «Підкажи Петрушці звук», «Ось так вимовляються звуки».

Розвитку фонематичного слуху сприяють ігри: «Тиша», «Телефон», «Зіпсований телефон», «Тиха і голосна музика»,«Що як звучить?», «Відгадай звук», «Упізнай, хто це?», «Тук-тук», «Зозуля», «Про що говорить кімната (вулиця, ліс)?», «Доручення», «Хто краще чує?».

Для розвитку мовленнєвого дихання пропонують ігри: «Сніжинки», «Летять сніжинки», «Листочки», «Вітерець»,«У лісі», «Вітряк», «У кого далі полетять пелюстки?», «Дмухай сильніше». Для вироблення інтонаційної виразності мовлення (сили голосу, темпу, логічних наголосів, інтонації,ритму) ефективними є ігри: «Мавпочки», «Хто що почув», «Тихо — голосно», «Пішли — поїхали», «Вимовляй так, як я», «Допоможемо Незнайкові». З метою формування у дітей уміння виконувати звуковий аналіз слів, закріплення знань про слово і речення доцільно проводити такі ігри: «Добери різні слова», «Підкажи словом», «Поверни слово», «Чи однаково звучать слова?», «Слова забули своє місце», «Злови м’яч», «Живі слова», «Як Мишко вчився говорити», «Про Сашка існіговика», «Що написав нам Петрушка?», «Ведмедик дізнається, що таке наголос», «Як звати друзів?».

Для підготовки правильної вимови шиплячих звуків ([ш], [ж}, [ч])виконують відповідні вправи                                                Наприклад:

Вправа 1. Підняти язик на верхню губу, потім опустити нанижню і повернути його у вихідне положення.

Вправа 2. Висунути язик якомога вужче і потім широко його розпластати.

Вправа 3. Для того, щоб язик був широкий і спокійний, треба притиснути його губами 5–6 разів, вимовляючи «пя-пя-пя», а потім відкрити рот і потримати широкий язик у спокійному положенні. Вихователь у цей час лічить від 1 до 10.

Вправа 4. Відкрити рот, покласти широкий язик між зубами (зуби не торкаються язика) і, вимовляючи звуки [й], [і], [о], потримати його в цьому положенні. Вихователь лічить від 1 до 10.

Вправа 5. Відкрити рот, покласти широкий язик на верхню губу (губу не натягувати на верхні зуби) і здувати ватку зі столу, ніби вимовляючи звук [ф].

Вправа 6. Обвести кінчиком язика верхню губу (неначе злизати варення), роблячи рухи язиком зверху вниз (нижньою губою не допомагати).

Вправа 7. Показати зуби і сховати їх або пошепки вимовляти звуки [и-е, и-е-иге]. Потім стулити губи і витягнути їх уперед.

Вправа 8. Відкрити рот і торкнутися кінчиком язика піднебіння, роблячи рухи вперед-назад, як штукатур білить щіткою стелю. При цьому слід стежити, щоб нижня щелепа була нерухомою.

 

Для розвитку мовленнєвого дихання доцільно провести дидактичні вправи на здування з долоні пелюсток, шматочків паперу, кульок вати, пушинок кульбаби. Слід також виконувати вправи на перекочування силою видихуваного повітря кульки по столу, підтримування пушинок у повітрісилою видиху, утворення бульбашок на воді (дитина дмухає з такою силою, щоб на воді з’явилися бульбашки), пускання паперових і пластмасових корабликів у мисці або у ванні з водою; прокочування олівців силою видихуваного повітря; дмухання в порожню пляшку. Крім того, можна використовувати вправи: «Дмухай на метелика», «На гойдалці», «Гарячий чай», «Рубання дров», «Мильні бульбашки». У дітей 3–4 років тривалість видиху повинна відповідати фразі у 2–3 слова, 5 років — 3–5 слів. Тривалість між видихом і вдихом має дорівнювати фразі «достатньо, ще раз». З метою закріплення звукової вимови використовуються чистомовки. Вихователь може скласти їх сам на кожний звук.

Граматична компетенція. Змістом її є формування граматичної правильності мовлення дітей у практичній мовленнєвій діяльності.

Завдання формування граматично правильного мовлення дітей в дошкільному закладі:

а) практичне ознайомлення дітей із граматичної формам рідної мови (морфологічний склад — частини мов: відмінок, дієвідміни тощо);

б) засвоєння правильної словозміни слів — відмінкові, узгодження слів у реченні, чергування звуків невідмінювані слова, зміна наголосів тощо;

в) засвоєння основних способів словотворення української мови — суфіксальний, префіксальний тощо;

г) формування орієнтації дитини на звукову сторону слова;

д) удосконалення синтаксичної сторони мовлення різних типів речення зі сполучниками та сполуками; речення з однорідними членами, прямою мовою на побудова речень;

е) навчання висловлювати ту саму думку за допомогою різних граматичних форм;

є) формування граматичного чуття рідної мови, зачатків самокорекції, самоконтролю та взаємоконтролю мовлення.

Найбільш ефективним методом формування у дітей знань із граматичної будови мови є дидактичні ігри. Це мож на вживання іменників у родовому і називному відмінках множини:

«Чого (кого) не стало?», «Чого не вистачає роботи?», «Чого більше?», «Крамниця», «Що змін зви предмет», «Пошта», «Листоноша приніс листівки» на відмінювання іменників у родовому й знахідному відмінку й множини («Чого не вистачає Мишкові, щоб піти на прогулянку?», «Що я бачив?», «Розкажи про картину», «Чарівна торбинка», «Відгадай, де я був», «Доручення»), на вживання роду іменників («Лото», «Парні картинки», «Три кишеньки», «Одягни ляльку», «Крамницяіграшок»), на вживані не відмінюваниваних іменників («Подивись і запам’ятай», «У гості», «Що я чув по радіо?», «Розмитий лист», «Загадка»), на вживання дієслівних форм («Ма-

лята на прогулянці»,«Що ми робимо?», «Що написано в листі?», «Ви хочете — ми хочемо», «Мишко, зроби», «Ведмедик і Буратіно розмовляють по телефону»), на відмінювання іменників, що означають назви малят тварин («Хто в кого?», «Теремок», «Чий будинок?», «Розклади по порядку», «Упізнай, хто це», «Чия це мама?», «Кого не стало?»), на узгодження числівників з іменниками («Що змінилося?», «Полічи скільки»), на відмінювання іменників, що вживаються тільки в однині або множині («Кому що потрібно?», «Що ми задумали?»), на вживання прийменників («Сховай зайчика», «Де ведмедик?», «Що змінилося?»), на виправлення граматичних та синтаксичних помилок («Так чине так?», «Виправ Петрушку», «Незнайко у школі»,«Хто сказав правильно?», «На уроці рідної мови»).

         У дітей старшого дошкільного віку вміння правильно вживати граматичні форми слів формують за допомогою дидактичних вправ.

 

Діамонологічна компетенція. Зв’язне мовлення включає два типи — діалогічне та монологічне мовлення. У пропонованій програмі особлива увага звертається на розвиток діалогічного мовлення та етичних засад спілкування в усіх вікових групах.

Завдання з розвитку діалогічного мовлення:

а) учити дітей відповідати на запитання та звертатися до інших із запитаннями;

б) підтримувати розмову; продовжувати її відповідно до ситуації спілкування;

в) виявляти ініціативу в розмові з дорослими та дітьми;

г) будувати діалог на запропоновану тему (друга, третя, четвер та... репліки діалогу).

Завдання з розвитку монологічного мовлення:

а) учити дітей зв’язно відповідати на запитання за змістом сюжетної картини та художнього тексту (казка, оповідання, вірш, розповідь);

б) описувати предмети, іграшки, дії, ситуації, картини;

в) розповідати про події з власного досвіду, за змістом сюжетних картин, на теми, запропоновані вихователем та обрані самостійно (творчі розповіді);

г) переказувати зміст знайомих художніх текстів;

д) оволодіти різними типами висловлювань (розповідей) — описами, розповідями, повідомленнями, міркуваннями, поясненнями.

      У молодших групах провідними методами розвитку діалогічного мовлення є розглядання картинок і бесіда за їхнім змістом, ігри-інсценізації, дидактичні ігри («Познайомимося з ляльками», «Нова лялька», «У гостях у ведмедика (у ляльки)», «Поговоримо з Оксаною», «У гостях у казки», «Три ведмеді»). З другої половини року в середній та старшій групах уводиться бесіда як спеціальне заняття для діалогічного мовлення. Такі бесіди проводяться на основі знань, здобутих дітьми під час занять з ознайомлення з навколишнім світом за темами, визначеними у програмі. Для навчання діалогічного мовлення використовують тематичні ігри, мовленнєві ситуації, побудовані на діалозі. Цеможуть бути невеличкі інсценізації: «Знайомство», «Зустріч друзів», «У лікаря», «У крамниці», «Розмова по телефону», «У гостях», «Після перегляду кінофільму», «Сім’я», «У бібліотеці».

      Працюючи над розвитком монологічного мовлення, вихователь застосовує такі методи роботи: розповідь за сюжетними дидактичними картинами; переказування художніх творів (оповідань, казок); описування іграшок, предметів, картинок; складання порівняльної описової розповіді за 2-3 предметами, картинками; складання розповіді з власного досвіду; сюжетна розповідь про одну іграшку або набір іграшок; розповідь про смішний випадок; розповідь за опорними словами; продовження розповіді вихователя; описова творча розповідь (розповідь-етюд, розповідь-мініатюра); розповідь на тему та за планом вихователя; складання казок; складання листів; складання описових загадок.

        Для розвитку монологічного мовлення широко використовуються ігри з предметами («Опиши предмет», «Дізнайся, що задумали», «Крамниця»), з картинками («Пошта, листоноша, радіо», «Опиши картинку», «Цікаві подорожі»), словесні дидактичні ігри («Подорож уночі (вдень)», «Пори року», «Коли це буває?»,«Де ми були?» і т. ін.). Розвитку монологічного мовлення сприяє розв’язання мовленнєвих логічних задач, що їх пропонують на заняттях у старшому дошкільному віці.

Комунікативна компетенція, її формування спрямоване на розвиток культури мовленнєвого спілкування, мовленнєвого етикету та етичних норм спілкування. Кінцевою метою роботи з розвитку мовлення в дошкільному закладі є формування культури спілкування, тому

завданнями формування комунікативної компетенції в дітей є:

а) розвиток комунікативних здібностей дітей відповідно до кожного вікового періоду — емоційне спілкування з дорослими, спілкування з однолітками, ініціативне спілкування із співрозмовником;

б) засвоєння ввічливих форм спілкування, розвиток мов-

леннєвого етикету;

в) формування культури мовлення;

г) формування культури спілкування.

Мовленнєвий етикет передбачає правила мовленнєвої поведінки у стандартизованих (однотипних) ситуаціях мовленнєвого спілкування (Вітання. Знайомство. Подяка. Вибачення. Прохання. Прощання. Комплімент). Кожна типова ситуація обслуговується групою формул і виразів мовленнєвого етикету, які діти повинні засвоїти вже в дошкільному віці. Задля цього використовують різноманітні ігри і ситуації: «Незнайко знайомиться з дітьми», «Назви ім’я», «Зустріч гостей», «Зупинимося, познайомимося», «Виправляй Незнайку», «Чия пара краще?», «Луна», «Довідкове бюро», «Ввічливі відгадки», «Чарівний ключ». Ефективними є сюжетно-рольові татеатралізовані ігри типу: «Країна Знайомств», «Місто Ввічливості», «Зустріч та прощання» тощо.Кінцевим результатом комплексної роботи з усіх мовних розділів програми і є формування мовленнєвої компетенції дітей.

ВИМОГИ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ І ПРОВЕДЕННЯ МОВЛЕННЄВИХ ЗАНЯТЬ

(КОМПЛЕКСНИХ І ТЕМАТИЧНИХ)

1. На кожному комплексному занятті одночасно (в комплексі) вирішуються три різних мовленнєвих завдання.

2. Заняття з розвитку мовлення мають лише мовленнєву спрямованість. Усі мовленнєві заняття проводять лише на добре знаному дітьми ілюстративному матеріалі.

3. Взаємозв’язок із заняттями з інших розділів програми, тобто ознайомлення з довкіллям, природою та художньою літературою. Наприклад, у понеділок на занятті з ознайомлення з довкіллям діти знайомилися з новою картиною «У крамниці іграшок» із докладною бесідою за її змістом (чи на занятті з природи проводилася бесіда за картиною «Кішка з кошенятами»); картина залишається у групі на день-два, а вже потім на мовленнєвому занятті діти складають розповіді за цією картиною. Діти пригадують назву картини і розповідають її зміст за зразком (чи планом) вихователя. Попередня бесіда за цією картиною вже не проводиться на мовленнєвому занятті.

Художній твір для переказування (оповідання, казка) має бути добре відомий дітям (із попередньої групи або ж його читали на заняттях із художньої літератури, ознайомлення з довкіллям чи природою з докладною відтворювальною бесідою).

Вихователь лише нагадує дітям зміст твору (читає один раз) і пропонує переказати. Заняття з природи та ознайомлення з довкіллям є сенсорною (чуттєвою) основою для розв’язання мовленнєвих завдань, збагачення та уточнення словника, інформативною основою для складання розповідей.

4. Максимальна мовленнєва активність дітей: чим більше говорять діти на занятті, тим воно ефективніше. У зв’язку з цим не рекомендується на мовленнєвих заняття використовувати ти технічні засоби навчання (вони відволікають увагу дітей стримують мовленнєву активність), репродукції художніх картин, завантажувати дітей новою інформацією (нові картини, іграшки, тексти тощо). Слідпам’ятати, що наявність наочності призводить до гальмування мовленнєвої активності (3. Істоміна, Г. Леушина).

5. Максимальне використання ігрових прийомів навчання. Серед них дидактичні, народні, рухливі ігри з текстами та діалогом, ігрові вправи, сюрпризи, забавки, ігрові життєві ситуації спілкування, в яких дитина виступає в ролі активного мовця. Це, скоріше за все, «заняття-гра» та «ігри-заняття».

6. Невимушеність і розкутість дітей на занятті. Діти можуть сидіти за столами або на стільчиках півколом, один навпроти одного, вільно спілкуватися з педагогом, дітьми, іграшками.

        Крім групових занять, вихователь протягом тижня, місяця планує і проводить індивідуальні та індивідуально-групові заняття, вони мають переважно тематичний характер: словникова робота, граматика, виховання звукової культури мовлення, навчання розповідання. На таких заняттях переважають ігрові методи навчання.

 

Банк інновацій з  розвитку мовлення дошкільника                Перелік педагогічних технологій та методик в дошкільній     педагогіці

п/п

Назва технологій та методик

Автор

1

2

3

•                    

Технологія саморозвитку

М. Монтессорі

•                    

Технологія раннього й інтенсивного навчання грамоті

М. Зайцев

•                    

Методика читання

Л. Шелестова

•                    

Раннє читання

Овід Декролі

•                    

 

 

•                    

Технологія інтегрованого навчання і виховання

Б. Нікітін

•                    

«Теорія розв’язання винахідницьких завдань» (ТРВЗ)

Г. Альтшуллер

•                    

«Пісочна терапія» (сендплей)

Карл Юнг

•                    

«Психолого-педагогічне проектування»

С. Ладивір,

Т. Піроженко

•                    

«Навчання дітей розповіданню за схемами»

К. Крутій,

О.Копилова,

В.Ткаченко

•                    

«Казкові лабіринти гри»

В. Воскобович

•                    

Ейдетика

І.Ю. Матюгін

•                    

Друдли

Р. Прайс

•                    

«Кольорові долоньки»

О. Ликова

•                    

Поліхудожній розвиток

Л. Шульга

•                    

Розвиток мовлення

Л. Шулешко

•                    

Художнє слово і дитяче мовлення

Н. Гавриш

•                    

Технологія формування діамонологічної компетенції у дошкільників

І. Чапленко

•                    

Мультимодальна арт - педагогіка

О. Деркач

•                    

Ігротерапія з підвищення пізнавальної активності

Т. Ткачук

•                    

Асоціативне мислення

О. Пащенко

•                    

КДТ (комунікативно-діяльнісна технологія навчання)

К. Крутій

•                    

Гра – стратегія – формування творчої особистості

Н. Гавриш

•                    

Логічні схеми для інтегрованих занять

Н. Гавриш

•                    

Виховна психологічна ситуація – засіб розвитку індивідуальності

В. Кузьменко

•                    

Режисерські ігри дошкільників

І. Корабаєва

•                    

Метод «занурення»

М. Щетинін

•                    

«Театральна педагогіка»

А. Єршова

•                    

Використання опорних схем

Ю. Волкова

 

Інноваційна діяльність

Інноваційні технології, які впроваджують у роботу педагоги ДНЗ

Метою державної Національної програми "Освіта" ("Україна ХХІ ст.") є виведення освіти в Україні на рівень розвинутих країн світу, що можливо лише за умов відходу від авторитарної педагогіки і впровадження сучасних педагогічних технологій. Саме цим зумовлена зараз увага педагогів, методистів до інновацій.

Термін "інновація" означає оновлення процесу навчання, який спирається, головним чином, на внутрішні фактори. Запозичення цього терміна пов'яза­не з бажанням виділити мотиваційний бік навчання, відмежуватися від чер­гових "переможних методик", які за короткий час повинні дати максималь­ний ефект незалежно від особливостей класу та окремих учнів, їхніх бажань, здібностей тощо.

Поняття "технологія" виникло у світовій педагогіці також як протиставлен­ня існуючому поняттю "метод". Недолік методу полягає в його негнучкості та статистичності. Широкого поширення термін "технологія" ("технологія в освіті") набув у 40-х рр. і був пов'язаний із застосуванням нових аудіовізуальних за­собів навчання. У 60-х рр. поняття "технологія освіти" розглядалося під кутом зору програмного навчання і використання обчислювальної техніки у навчанні.

З початку 80-х рр. все більше вживається термін "педагогічні технології". У визначенні Їхньої суті немає єдиного погляду: одні розуміють це як певну систе­му вказівок щодо використання сучасних методів і засобів навчання; інші ­ цілеспрямоване застосування прийомів, засобів, дій для підвищення ефективності навчання; треті - цілісний процес визначення мети, обгpунтування плану і про­грами дій та навчальних методів. Кожний з цих підходів має право на існування, бо охоплює різні сторони навчального процесу. Тому існує велика кількість педаго­гічних технологій.

Отже, "інноваційні технології - це цілеспрямований системний набір при­йомів, засобів організації навчальної діяльності, що охоплює весь процес на­вчання від визначення мети до одержання результатів. Система грунтується на внутрішніх умовах навчання. Тому "педагогічні технології" пов'язані з ідеями і досвідом психології, соціології, системного аналізу тощо.

Педагогічна технологія - це цілеспрямована система. Ми звикли до ви­значення мети навчання, виходячи з комплексного підходу поєднання освіт­ньої і виховної мети (Ю. Бабанський). Останнім часом особлива увага при­діляється розвиткові творчих здібностей учнів. Найбільш поширеним є когнітивний та гуманістичний підходи.

Інноваці́йні технології — радикально нові чи вдосконалені технології, які істотно поліпшують умови виробництва або самі виступають товаром. Зазвичай мають знижену капіталомісткість, характеризуються більшою екологічністю й меншими енергопотребами (Вікіпедія).

 

Педагогіка М. Монтессорі (“Будинок вільної дитини”)

Автор – Монтессорі М.

Суть технології. Створення предметно-просторового середовища, у якому дитина зможе найповніше реалізувати свої природні здібності та задатки. Діяльність дитини повинна бути вільною та самостійною. Педагог використовує у роботі самонавчальні засоби – матеріали, з якими вихованець працює, наслідуючи педагога, діючи за зразком, а потім самостійно приступає до їхнього виконання. Індивідуалізація розвитку дошкільників реалізується через взаємодію з матеріалами, з урахуванням права вибору дітей, природних потреб та вікових особливостей.

 

Технологія фізичного виховання дітей М.Єфименка (“Театр фізичного розвитку та оздоровлення дітей”).

Автор – Єфименко М.

Суть технології. Проведення фізкультурних занять у формі ігрових дійств. Форма фізичної активності дітей – горизонтальний пластичний балет (“пластик-шоу”), що поєднує музичність, хореографічність, естетичність дійства. Його скорочені програми використовують як фізкультурні хвилинки, паузи, а також як розваги і свята. Ігрова взаємодія з дітьми реалізується в рамках ігрової теми як великої тематичної гри (макрогри), що триває протягом одного чи кількох занять. Спільна мета та сюжетна лінія містить кілька міні-ігор, ігор-вправ.

 

Спадщина В.Сухомлинського.

Автор – В.Сухомлинський.

Суть технології. Основоположною у науково-теоретичних працях і практичному досвіді В.Сухомлинського є його філософсько-педагогічна система ідей та поглядів на дитину як на найвищу цінність. Педагогіка В.Сухомлинського - це педагогіка серця, дитиноцентризму й толерантності, яка базується на ідеї наближення навчально-виховного процесу до природи конкретної дитини. Педагог створив таку психолого-педагогічну систему, в якій усе зосереджено навколо дитини-людини, це педагогіка, побудована на утвердженні тієї філософської істини, що освіта, виховання й розвиток людини мають передбачати, передусім, утвердження гармонії розуму й серця. Уроки мислення сприяють розумовому, мовленнєвому, духовному розвитку дошкільнят і вихованню в них ціннісного ставлення до природи. Діти вчаться розуміти й любити її, починають дивитися на неї іншими очима, стають активними її захисниками. Розроблені педагогом основні норми моральної вихованості для дітей ґрунтуються на творчому використанні багатого потенціалу загальнолюдських моральних цінностей і є складовою частиною його цілісної педагогічної системи.

 

Розвиваючі ігри Нікітіних: кубики, гра типа „Танграм”.

Автори - Борис Павлович і Олена Олексіївна Нікітіни, класики вітчизняної педагогіки та автори ряду розвиваючих ігор для дітей.

Суть технології. Методики раннього розвитку дітей, в першу чергу, базуються на відповідних дитячих іграх. За методикою Нікітіних вони повинні включати в себе спільну діяльність дитини і батьків. Вони мають великий потенціал, тому що їх можна підлаштувати під себе, під свій рівень розвитку, під свої інтереси. Кожна «Нікітінська» дитяча гра надає можливість подумати над тим, що до неї додати, як її поліпшити; така варіативність завдань заздалегідь продумана, адже вона спрямовує дитину до творчої роботи. В основному ці ігри мають форму головоломок, направлених на розпізнавання і добудови образів, інакше кажучи, на розвиток логічного і творчого мислення. Кожна гра по методиці Нікітіних є набором завдань, вирішення яких дитина шукає за допомогою кубиків (кубики Нікітіна), квадратів з картону, деталей з конструктора і т.д. Завдання, які ставляться перед дитиною, мають різну форму: у вигляді інструкції, креслення, моделі. Таким чином дитина знайомитися з різними способами передачі інформації. Завдання задаються за принципом від простого до складного і мають дуже широкий діапазон.

 

Педагогіка Амонашвілі.

Автор – Ш.Амонашвілі.

Суть технології. Система виховання та навчання за Ш.Амонашвілі – це "педагогіка цілісного життя дітей та дорослих", яка будується на началах гуманності й віри в дитину, вихованні творчістю і співпрацею педагогів із дітьми, де в якості педагогів розуміються також батьки. Гуманна педагогіка є педагогікою дисципліни, любов до дитини не може шкодити їй. За Амонашвілі, дітям необхідно пропонувати такі справи, за які вони можуть братися не колись, а зараз же, і перші кроки мають приводити їх до перших успіхів, а не невдач. На думку педагога-новатора, головне у навчанні – це заохочувати дітей до власного пошуку, власного шляху пізнання світу, необхідно вчити їх самостійності, готувати до дорослого життя. В цьому і полягає роль і обов’язок вчителя та вихователя. Моральною основою дитячої кооперації в системі Ш.Амонашвілі є здатність радіти успіхам інших, готовність прийти на допомогу, причому не тільки в межах свого колективу: старші діти допомагають молодшим, беруть над ними шефство. Цікавими методичними новаціями у цій концепції є:

- скасування оцінок за навчання у балах;

- недопустимість порівняння дітей між собою („він у нас найрозумніший, беріть із нього приклад”);

- навчання одразу на кількох доступних дітям рівнях, наприклад, читання можливе від знайомства з буквами для одних до біглого читання для інших; - співучасть дітей у побудові занять, у складанні завдань, утворенні власного підручника, в плануванні відповідей. 

 

Методика навчання дітей читанню М.Зайцева.

Автор – М.Зайцев.

Суть технології. Російський психолог Микола Олександрович Зайцев розробив унікальну методику навчання читанню і лічби на основі оригінальних кубиків. Кубики різних розмірів заповнюються відповідним матеріалом, у залежності від складу (дзвінкі - залізячками; глухі - деревинками; "золоті", голосні - мідними монетками). До того ж за визначеними буквами закріплені певні кольори, які допомагають на асоціативному рівні запам'ятати основні правила фонетичного розбору.

Навчання спирається на сприйняття (зір, слух, тактильні відчуття, інтуїцію), мислення активну практичну діяльність дитини, розвиває її пізнавальні здібності. "Кубики Зайцева" дозволяють навчити дитину плавному складовому читанню, минаючи етап складового уривчастого читання, значно скорочують час оволодіння читанням цілими словами, закладають основи грамотного письма. Навчальний пакет містить у собі: кубики, таблиці, аудіокасету і керівництво для батьків. Посібники Зайцева призначені для організації розвиваючого простору для дітей дошкільного і шкільного віку, що дозволяє бажаючим педагогам творчо підходити до готових програм, змісту освіти, способам подачі інформації (методам і прийомам); вносити в роботу елементи дослідницької діяльності; кардинально скорочувати час оволодіння навичками рахунку, читання, грамотного письма.
Система Зайцева дає прекрасну можливість для професійного росту вчителів, колективної творчості педагогів і дітей, формування цілісної неспотвореної системи поглядів. І діти, і дорослі при цьому зберігають фізичне і щиросердечне здоров'я (а часто і відновлюють його), тобто ставиться заслін багатьом проблемам і майбутнім хворобам, які ми звикли вважати природними в процесі навчання, таким, як проблеми зору, хребта, купи стресів і комплексів («дидактоневрозу») і, як результат, соматичні захворювання.

 

Методика розвитку творчих здібностей на заняттях з малювання.

Автор – Шульга Л.

Суть технології. Діти зображають навколишнє тільки після емоційних зустрічей з ним у процесі спостереження, розгляду картин, слухання музики, читання, розповідання. Головне завдання організації зображувальної діяльності – виховання естетичних почуттів, а допоміжне – навчання технічним прийомам. Чим більше органів чуття беруть участь у сприйманні навколишнього, тим повнішими будуть уявлення, глибшим – пізнання.

 

Методика використання схем-моделей у лексично-граматичній роботі.

Автор – Крутій К.

Суть технології. Розвиток у дітей словесно-логічного мислення, формування у них уміння користуватися основними логічними прийомами і операціями є одним із важливих завдань у процесі навчання старших дошкільників. Пропонується наступна схема ознайомлення дітей із предметами: 1) первинне ознайомлення з предметом і його назвою; 2) дослідження властивостей предметів: колір, відтінки, форма, розмір, звуки, шуми; співвідношення в просторі; вага; властивості поверхні; ритм; рух предмета; назва деталей предмета; 3) групування. Узагальнення і найпростіша класифікація предметів, формування родових і видових понять, наступна класифікація – диференціація родових понять; 40 розвиток елементів логічного мислення шляхом складання моделей, схем, коректурних таблиць разом із дітьми.

 

Технологія розвитку творчої особистості Г.Альтшуллера. Теорія розв’язання винахідницьких завдань.
Автор – Альтшуллер Г.

Суть технології. Основне завдання – навчати дитину розв'язувати проблеми різного рівня складності з використанням винахідницьких завдань. Основна ідея технології полягає у тому, щоб переводити завдання з нижчого рівня складності на вищий. Для її успішної реалізації потрібно навчити дитину виявляти проблеми, з’ясовувати, чому легкі завдання розв'язуються просто, а важкі – складно. У роботі з дітьми дошкільного віку використовують колективні ігри, ігри-заняття, під час яких діти вчаться спостерігати навколишню дійсність, виявляти суперечливі властивості предметів, явищ, шукати відповіді на поставлені питання. Педагог орієнтується на вільний та самостійний вибір дитини – предмета, матеріалу, виду діяльності.

 

Система освіти “Довкілля”.

Автор – Ільченко В.

Суть технології. Система освіти “Довкілля” формує цілісну свідомість людини, яка здатна брати відповідальність за своє майбутнє та майбутнє рідної землі, народу, виховує ціннісне ставлення дитини до себе, до світу, що ґрунтується на почутті любові до навколишньої дійсності, “совісті” – намаганні почути звуки кожної живої істоти, зрозуміти її, щоб жити у злагоді із собою, природою. Програма “Довкілля” як дидактична система викладання предметів природничого циклу альтернативна до традиційного підходу.

 

Спадщина Софії Русової (“Український дитячий садок”).

Автор – Русова С.

Суть технології. Вченою обґрунтовано умови гармонійного виховання у ДНЗ: виховання повинно бути індивідуальним, пристосованим до природи дитини, національним, відповідати соціально-культурним вимогам часу, вільним, незалежним від тих чи інших урядових вимог, вибудовуватись на ґрунті громадської організації. Принципами побудови українського ДНЗ повинні бути: гуманізм, демократизм, науковість, національний дух. Їх реалізація забезпечуватиме етнізацію особистості, входження дитини у духовний світ і традиційне життя українського народу, плекання національної та загальнолюдської культури.