Металургійний район КЗ "ДНЗ (ясла-садок) № 15" КМР

 



Вшанування пам'яті Т.Г.Шевченка

       9 БЕРЕЗНЯ - ВШАНУВАННЯ ПАМ`ЯТІ Т.Г. ШЕВЧЕНКА

 

 

   І знову – березень… І знову линуть до нас думи геніального українського поета Т.Г.Шевченка. Традиційно український народ у цей весняний час звертається до постаті Великого Кобзаря, яка у своїй величі була, є і залишається ні з чим незрівнянною, невичерпною для людського подиву й осягнення.   

 

      У 2021 році минає 207 річниця з Дня народження геніального поета Тараса Григоровича Шевченка. Світлий образ Великого Кобзаря − безсмертний, як і сам народ, що породив його. Вічно нетлінна творчість геніального сина України жива подихом життя, биттям гарячого людського серця.

         

Картинки по запросу "Т.Г.Шевченко-2021рік"

 

 

Т.Г.Шевченко – це слава і гордість українського народу. Волею історії він ототожнений з Україною і разом з буттям рідної держави продовжується нею. Він росте і й розвивається в часі, в історії, і нам ще йти і йти до його осягнення. Ми на вічному шляху до Шевченка.

            В дні перемог і в дні поразок,
            В щасливі дні і в дні сумні
            Іду з дитинства до Тараса,
            Несу думки свої земні.
                                       (Ю.Рибчинський)

 

                                                                 

 

 

 

«Ми чуємо тебе,Кобзарю, крізь століття,

І голос твій нам душі окриляє.

Встає в новій красі, забувши лихоліття,

Твоя, Тарасе, звільнена земля.»

В.Симоненко

 

 

Тарас Григорович Шевченко
(1814 — 1861)

Дата народження:25 лютого (9 березня1814

Місце народження:село МоринціКиївська губернія
(нині Черкаська область,Україна)

Дата смерті:26 лютого (10 березня1861(47 років)

Місце смерті:м.Санкт-Петербург(нині Російська Федерація)

Національність:українець

Мова творів:українськаросійська

Рід діяльності: поет,прозаїк,драматурггромадський діяч

художник (живописець,гравер), 

Роки активності:1826–1861

Magnumopus:«Кобзар»

Твори на сайті Ukrcenter.com 

 

 

Поезії для дітей, з творчості Тараса Шевченка

 

 

Тече вода з-під явора
Тече вода з-під явора
Яром на долину.
Пишається над водою
Червона калина.
Пишається калинонька,
Явор молодіє,
А кругом їх верболози
Й лози зеленіють.
Тече вода із-за гаю
Та по під горою.
Хлюпочуться качаточка
Поміж осокою.
А качечка випливає
З качуром за ними,
Ловить ряску, розмовляє
З дітками своїми.

Тече вода край города.
Вода ставом стала.
Прийшло дівча воду брати,
Брало, заспівало.
Вийшли з хати батько й мати
В садок погуляти,
Порадитись, кого б то їм
Своїм зятем звати?
7 листопада 1860 р., С.-Петербург.
--------------------------
За сонцем хмаронька пливе,

Червоні поли розстилає
І сонце спатоньки зове
У синє море: покриває
Рожевою пеленою,
Мов мати дитину.
Очам любо. Годиночку,
Малую годину
Ніби серце одпочине,
З Богом заговорить...
А туман, неначе ворог,
Закриває море
І хмароньку рожевую,
І тьму за собою
Розстилає туман сивий,
І тьмою німою
Оповиє тобі душу,
Й не знаєш, де дітись,
І ждеш його, того світу,
Мов матері діти.
Садок вишневий коло хати
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть.
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають, ідучи, дівчата,
А матері вечерять ждуть.

Сім’я вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дає.

Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх,
Сама заснула коло їх.
Затихло все, тільки дівча
Та соловейко не затих. З циклу віршів "В казематі".

Датовано 30 травня 1847
 

І досі сниться: під горою
І досі сниться: під горою
Меж вербами та над водою
Біленька хаточка. Сидить
Неначе й досі сивий дід
Коло хатиночки і бавить
Хорошеє та кучеряве
Своє маленькеє внуча.
І досі сниться, вийшла з хати
Веселая, сміючись, мати,
Цілує діда і дитя
Аж тричі весело цілує,
Прийма на руки, і годує,
І спать несе. А дід сидить
І усміхається, і стиха
Промовить нишком: — Де ж те лихо?
Печалі тії, вороги?
І нищечком старий читає,
Перехрестившись, Отче наш.
Крізь верби сонечко сіяє
І тихо гасне. День погас
І все почило. Сивий в хату
Й собі пішов опочивати.
Орієнтовно: січень — квітень 1850 р., Оренбург.

-----------------------------
Ой маю, маю я оченята

Ой маю, маю я оченята,
Нікого, матінко, та оглядати,
Нікого, серденько, та оглядати!

Ой маю, маю і рученята...
Нікого, матінко, та обнімати,
Нікого, серденько, та обнімати!

Ой маю, маю і ноженята,
Та ні з ким, матінко, потанцювати,
Та ні з ким, серденько, потанцювати!
10 червня 1859 р., Пирятин

-----------------------------
  1. Ой діброво — темний гаю
    Ой діброво — темний гаю!
    Тебе одягає
    Тричі на рік... Багатого
    Собі батька маєш.
    Раз укриє тебе рясно
    Зеленим покровом —
    Аж сам собі дивується
    На свою діброву...
    Надивившись на доненьку
    Любу, молодую,
    Возьме її та й огорне
    В ризу золотую
    І сповиє дорогою
    Білою габою —
    Та й спать ляже, втомившися
    Турбóтою такою.
    15 січня 1860 р., С.-Петербург. Вірш є вільним переспівом української народної пісні «Ой дуброво, дубровонько!..»
  2.  
  3. Світає, край неба палає,
    Соловійко в темнім гаї
    Сонце зустрічає 
  4. Тихесенько вітер віє,
Степи, лани мріють,
Між ярами над ставами
Верби зеленіють.
  1. «Княжна»
    Неначе писанка село,
    Зеленим гаєм поросло.
    Цвітуть сади , біліють хати,
    А на горі стоять палати,
    Неначе диво, а кругом
    Широколистії тополі,
    А там і ліс, і ліс , і поле,
    І сині гори за Днепром.
  2. Зоре моя вечірняя,
    Зійди над горою,
    Поговоримо тихесенько
    В неволі з тобою.
    Розкажи, як за горою
    Сонечко сідає,
    Як у Дніпра веселочка

Воду позичає

Як широка сокорина

Віти розпустила...

А над самою водою

Верба похилилась.

 

  1. Вітер з гаєм розмовляє,
    Шепче з осокою,
    Пливе човен по Дунаю
    Один за водою.
  2. Тече вода із-под гаю
    Та по –під горою,
    Хлюпочуться качаточка
    Поміж осокою.
  3. Зацвіла в долині
    Червона калина,
    Ниби засміялась
    Дівчина- дитина.
  4. Сонце заходить 
    Гори чорніють,
    Пташечка тихне,
    Поле німіє,
    Радіють люди,
    Що відпочинуть...

 

В історії кожного народу, серед її великих творців, є люди, імена яких оповиті невмерущою  любов’ю та славою. Таким самородком в українців є Тарас Григорович Шевченко, чия безмертна спадщина – одна з найбільших вершин людського духу. Тарас Шевченко для України – не просто народний поет, якого доля обдарувала багатьма талантами. Національний пророк, апостол правди, заступник правди, заступник знедолених, провидець – так називають його українці. Святе ім’я Тараса не вмре повік, йому, як сонцю, вічно пламеніти. Не забули українці свого Великого Кобзаря. Його сім’я входить у наше життя з дитинства, з маминих пісень, з наших перших книжок, а з роками Шевченкове слово стає все ближчим, все дорожчим. «Кобзар» уже давно став настільною книгою, оберегом кожної оселі.   

 Не маючи родини, власних дітей, Тарас Шевченко піклувався про малечу: видав «Буквар», завжди пригощав цукерками та пряниками, прагнув бачити їх щасливими та вільними. «У нашім раї на землі нічого кращого немає, як тая мати молодая з своїм дитяточком малим», – писав зворушливо Т. Шевченко. Один із найвизначніших уроків Шевченка – урок любові, співчуття, милосердя, яке не принижує, а закликає берегти жінку – матір і дитину:                  

                                              …І на оновленій землі  

                                            Врага не буде   супостата,                                         

                                            А буде син, і буде мати, 

                                            І будуть люди на землі!       

        Своєю творчістю Т. Шевченко засвідчив воскресіння нашої нації. Українці відчули, що мають духовну силу, з якою можна і варто йти в майбутнє. У своїх поглядах Шевченко йде за народною мораллю, в основі якої любов до ближнього, пошана до батька, матері, до рідного слова. Силою своєї безмежної любові до рідного народу, до України поет пробивав стіну людської байдужості, обмеженості. Невмираючий дух поета, як раніше, так і тепер, 200 років поспіль, витає над Україною, а вище слово сіє на народній ниві зерна добра, любові, справедливості. Завданням вихователів кожної вікової групи дітей є виховання почуття пошани до життя і творчості Тараса Григоровича Шевченка; співчуття до знедолених; виховання почуття власної гідності, віри в рідний народ, шанобливого ставлення до родини, домівки. Молоде покоління повинно усвідомити важливість творчої спадщини Шевченка:

 Тож знай, нащадку, що прийшов на зміну, - 

Тобі ясніш світитеме зоря,  

Коли і ти полюбиш Україну, 

Пройнявшись віщим словом Кобзаря.